У даній статті проаналізовано науково-методичні засади землеустрою територій об’єднаних територіальних громад, визначено наявні проблеми в управлінні територіально-просторовим розвитком територіальних громад. Встановлено, що землеустрій є важливим інструментом управління землекористуванням територіальних громад.

Запропоновано логічно-смислову модель управління землекористуванням, що пропонує оновлене визначення об’єкту та суб’єкту управління територіально-просторовим розвитком. Об’єктом управління вважаємо територіально-просторову система, що складається з вимірів, ресурсів, процесів, структур та цілей розвитку, та виконує роль базису сталого землекористування. Пропонуємо процес управління сталим землекористуванням вважати суб’єктом управління з визначеними методами та функціями. Обґрунтовано, що землеустрій, який є безперервним процесом, є саме тією ланкою, яка володіє достатнім набором інструментів для поєднання між собою суб’єктів та об’єктів управління землекористування.

У процесі дослідження розроблено схему здійснення процесу просторового планування та виокремлено недоліки характерні цьому процесу. Запропоновано відійти від складної, розгалуженої та розділеної на землевпорядну та містобудівну документацію системи планування просторового розвитку ОТГ та перейти на трирівневу систему планувальних документів на місцевому рівні, що створює передумови ефективного управління просторовим розвитком землекористування громади.