На підставі проведених досліджень з’ясовано, що наповненість системи Державного земельного кадастру стосовно передбачених чинним законодавством об’єктів земельного кадастру не відповідає сучасним потребам, що не дозволяє органам державної влади та органам місцевого самоврядування, фізичним та юридичним особам здійснювати управлінські рішення на відповідних рівнях. Однією із визначальних проблем є те, що серед інституцій кадастру відсутні установи з наукового забезпечення ведення земельного кадастру та відсторонення територіальних громад як споживачів та замовників емельнокадастрової інформації від ведення земельного кадастру. Виявлено, що у відомостях кадастру міститься велика кількість помилок і неточностей, а його структура, організаційно-правові засади та інформаційні процеси потребують суттєвого удосконалення.

З огляду на це, авторами наведені пропозиції з виправлення недоліків у функціонуванні системи земельного кадастру на підставі проведення комплексних наукових досліджень на базі земель установ,
організацій та підприємств НААН, серед яких пріоритетну позицію займають: удосконалення методології ведення земельного кадастру, методик, правил, стандартів, класифікаторів, які використовуються у землеустрої та кадастрі у сучасних економічних умовах; відновлення державної статистичної звітності
з земельних ресурсів у складі кадастру; розвиток інформаційно-аналітичного забезпечення управління земельними ресурсами на різних рівнях через відповідні електронні кабінети; розвиток кадастру як основи національної інфраструктури геопросторових даних. Особливу увагу приділено застосуванню наукових принципів у веденні земельного кадастру (завершеності, дзеркальності, довіри, страхування,
безперервності, згоди, публічності) з урахуванням світових трендів

Ключові слова:  державний земельний кадастр, наукове обґрунтування, принципи, методологія ведення земельного кадастру, помилки, неточності.