Кілька років тому мій польський товариш отримав у власність від держави майже сто гектарів лісу. У рамках реституції. Те, що після війни комуністична влада конфіскувала у “буржуїв”, – поверталося в сім’ю. Радість, звичайно, велика. Довелося, правда, побігати по різних інституціях, із падінням соціалізму бюрократію не скасували і документи, архівні та нові, вимірювалися кілограмами. Але в підсумку ліс із деревами і кущами, оленями та їжаками, птахами і грибами – перейшов у приватну власність мого знайомого, котрий мирно займався до цієї радісної події продажами в автосалоні Mercedes.
Коли підписували документи про перехід власності від держави до нового-старого власнику лісу, особливо радісними виглядали як раз державні чиновники. В якійсь мірі їх можна було зрозуміти – служіння інтересам громадян здавалося моєму товаришеві цілком природною якістю службовців оновленого державного апарату. Не відчуваючи підступу, пан, назвемо його, Ковальський, підписав усі папери, подякував нотаріусу та чиновникам, і щасливий, відбув до своїх улюблених вантажівок.
Звичайно, не терпілося побувати у вирощеному прадідом лісі, де він полював і збирав гриби, де в молодості гуляли закохані батьки … В найближчі вихідні власник сотні гектарів подолав триста кілометрів, погуляв у лісі, смачно поїв у сусідньому селі, де його сім’ю добре пам’ятали та цілком задоволений повернувся до Варшави.
В поштовій скриньці на нього чекало безліч конвертів. Вся кореспонденція стосувалася так щасливо повернутого сім’ї лісу. Листи назавжди змінили життя пана Ковальського. Він нарешті зрозумів, чому так раділи чиновники – їм вдалося нав’язати новому власнику обов’язок піклуватися про ліс із усіма його мешканцями і, до того ж, платити податки на власність. Різні інституції – від податкової інспекції до екологічного міністерства й місцевих рад – інформували лісовласника про його нові турботи й обов’язки.
Тепер він повинен був повністю утримувати дипломованого лісника та фінансувати все, що з ним пов’язано, щорічно зрубувати певну кількість дерев, а певну кількість – садити. Годувати й піклуватися про всіх без винятку тварин, домовитись про їх регулярні візити до ветеринара. Стежити, щоб, не дай боже, не почалася пожежа. Щоб ніхто не заблукав у лісі й не постраждав, спіткнувшись об не прибрано вчасно гілку. За всі ці турботи належало платити податки.
Пан Ковальський зажурився – зарплати продавця, нехай навіть автомобілів Mercedes, ніяк не вистачало на утримання родинного лісу. Ідея продати його також виглядала такою, що слабо реалізується. Природно, держава, сплавивши дерева і диких тварин колишньому буржуєві, не хотіла повернути всі ці турботи собі.
Ця повчальна історія про польський ліс і його господаря може бути корисною при обговоренні умов ринку сільськогосподарської землі в Україні.
У Польщі, де 81% землі перебуває у приватній власності, а закон “Про управління державними сільськогосподарськими землями”, що визначає спеціальні правила щодо обігу земель сільгосппризначення, був прийнятий у 1991 році, купівля землі іноземними інвесторами була дозволена лише в 2016 році. І то, скажімо так, під натиском Євросоюзу.
Згідно польської конституції, сільське господарство країни базується на сімейній фермі. Нікому не прийде в голову рахувати сільськогосподарські угіддя в процентах від загальної площі воєводства або країни. Якщо ви пройдете досить непростий шлях купівлі, все одно максимальний розмір сільськогосподарських земель, які можуть перебувати у власності сімейного фермерського господарства 300 гектарів, а у власності юридичних осіб 500 гектарів.
Іноземцям складніше. При дотриманні певних умов, їм все одно необхідно отримати дозвіл на придбання землі від міністра внутрішніх справ і міністра сільського господарства та встановлення в законодавстві підстав для відмови в наданні такого дозволу.
Але головне, кажучи зовсім уже бюрократичною мовою, для отримання статусу фермера ви повинні відповідати ряду кваліфікаційних вимог. А в перекладі на нормальну мову, якщо хочете стати фермером і володіти землею, необхідно мати середню або вищу профільну освіту, самому працювати в сільському господарстві або мати не менше ніж п’ятирічний досвід у фермерському господарстві. Тільки тоді, разом із власністю, ви отримаєте шанс на прихильність Агентства сільськогосподарської нерухомості і, можливо, право на оплату вартості земельної ділянки з розстрочкою на 30 років при створенні нового фермерського господарства та на 20 років при розширенні існуючого фермерського господарства, переважне право на придбання виставлених на продаж сільськогосподарських земель та інші пряники, що визначені для фермерів у Євросоюзі.
Сьогодні в Польщі домінують сімейні ферми, яким належить 80% орних земель. Основною частиною угідь володіють близько трьох мільйонів приватних господарств, при цьому площа кожного з них в середньому не перевищує 7 гектарів.
Можна орієнтуватися чи ні на досвід наших сусідів. Але він чітко свідчить, що ринок землі має існувати не для спекуляції, а для виробництва сільгосппродукції, де головне – професійні знання, досвід і прагнення до результату.
Звичайно, все це можливе виключно в країні з ефективним державним апаратом, простими і діючими законами, чесною і справедливою судовою системою!
Геннадій Радченко, експерт з коммунікацій
Джерело: ЛІГА.Новости
від 24.10.2019
Зворотній зв'язок